ЗГАДАЙМО ДАТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (І НЕ ТІЛЬКИ)
7 березня 1573 року Іваном Федоровичем Москвитином у Львові була заснована перша в Україні друкарня. Ну, власне, книгодрукування у Європі вже існувало більше ніж століття. Але і на той час це була досить складна і важлива справа, революційний характер якої можна порівняти з появою інтернету наприкінці ХХ ст.
Цікава сама особа Івана Федоровича, чи то пак Федорова, як його звали на його батьківщині – у Московії. Ще цікавіша його доля, в якій саме і відобразилось відношення влади до розумних людей. Так би мовити, пройшли століття, а ситуація не змінилась.
Поясню про що я. Точних відомостей про народження Івана Федорова, його рід, не має. Це, а також прізвище, яке закінчувалось на -ов говорить про його незаможне походження. Лише знатні москвини мало право на закінчення прізвища на -ович.
Але є відомості про те, що у 1530-х роках Федоров отримав ступінь бакалавра Ягеллонського університету. Існують також версії, що він походить з дрібної західнобілоруської або полісько-підляської шляхти, підписувався родовим гербом Рогоза «Шранява». Існує гіпотеза про народження Івана Федорова на території сучасного Вілейського району.
Втім то були часи, коли національність ще не відігравала такого важливого впливу на самоідентифікацію особистості. Поляки та литвини служили москвинам, московити втікали до Литовського князівства чи Польщі. Йшло постійне перемішування людської маси (звичайно - в своїй більшості інтелектуальної, економічної і політичної еліти). Магнітами ж в цьому броуновському русі були центри влади. Одні володарі приманювали грошима, посадами, землями, гербами, до інших приставали тому, що там створювались можливості для пошуку, досліджень, розвитку справи.
Тож якось на початку 1550 років царю московському Івану IV захотілось і собі мати модну у Європі цяцьку - друкування книг. Як завжди в таких випадках, до Москви були виписані: із Данії - типограф Ганс Міссінгейм, із Польщі – нові букви і печатний станок. Тож так розпочалось книгодрукування на Москві. Спочатку «анонімно», тобто без будь-яких вихідних даних. Невідомо навіть хто був власником і друкарем типографії (чи не схоже на таку знайому московитську ментальність – ніяких прізвищ, все належить царю), така собі шарашка. Можливо типографією керував сам Ганс Міссінгейм, можливо це був новгородець, майстер друкованих книг Маруша Нефедьїв, який за наказом Івана Грозного мав привезти новгородського майстра Васюка Никифоріва, оскільки той був вмілим різблярем. Тож бачимо, що московський цар все ще звозить до Москви кращих людей (нагадаю, що на той час Новгород був ще Європою, доки опричне військо у 1569-1570 роках не знищило в ньому всю ту європейськість).
Далебі Федорів власне і працював в якості учня в тій першій московській типографії. Але вже в 1563 році в Москві був влаштований Друкарський двір. Іноземні друкарі якось самі собою зникли з поля зору, а з’явився, так би мовити, свій, доморощений Іван, ну і ще литвин Петро Тимофіїв із Мстиславля. Які у 1564 році і надрукували першу друковану і до того ж авторизовану книгу «Апостол», «якоже в Греках и в Немецких землях, в Виницеи (Венеція) и во Фригіи (Італія), и в Белой Руси в Литовской земли, и в прочих тамошных странах», як писалось в післямові до Апостола.
Що ж далі? Мабуть можна було б очікувати розширення друкарської справи, не лише в Москві, але і в регіонах? Мабуть можна, якби це був як сказали б на Заході - бізнес, приватна комерційна справа. Але це ж була хотєлка царя, до того ж не підкріплена нагальною потребою московського суспільства. Ми ж знаємо, що більшість московських священників не були навіть грамотними! Достатньо було завчити в семінарії священні тексти, щоб потім все життя виглядати розумним в очах пастви.
Тож підсумком став виїзд Федорова до Литовського князівства, де він став Федоровичем і продовжив справу свого життя. А вже в 1574 році, перебравшись до Львова, надрукував першу українську друковану книгу (також першу, тому що з визначеним авторством) – все той же «Апостол».
Щоправда в кінці нього не втримався, висказав про наболіле: «Будучи самі невігласами у всьому, вони (російські священики) намагаються всіма засобами перешкодити поширенню освіти, як би побоюючись, щоб не виявилося їхнє власне невігластво і безбожність. (…) Кілька років тому, ще за покійного царя, привезли з Польщі до Москви друкарський верстат і літери, і тут була заснована друкарня з дозволу самого царя і на його найбільше задоволення. Але незабаром будинок уночі підпалили, і верстат з буквами згорів, про що, як вважають, постаралося духовенство».
Яка ж різниця була між московською і львівською друкарською справою? Не лише в якості друку і складання матеріалу. Головне, що після видань церковного спрямування у доробку Федоровича цілком цивільні книги - перший східнослов'янський Буквар, найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра тощо.
До речі свобода пошуку сприяє багатогранному розвитку особистості. Мало хто знає, що Іван Федорович є також і винахідником багатоствольної гармати зі змінними стволами. Як писав сам винахідник у листі до імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ, гармату можна було «розбирати на п’ятдесят, сто або, якщо потрібно, на двісті частин» і змонтувати за три дні та три ночі. На той час такої гармати світ ще не знав.
