Верховна Рада України може прийняти Постанову "Про визначення існуючого в Російській Федерації політичного режиму як рашизму та засудження його ідеологічних засад і суспільних практик як тоталітарних та людоненависницьких".
Термін рашизм використовується для позначення політичної ідеології та соціальної практики владного режиму Росії кінця XX — початку XXI століття, що базується на ідеях «особливої цивілізаційної місії» росіян, «старшості братнього народу», нетерпимості до елементів культури інших народів, в основному слов'янських, бо їх простіше русифікувати, а також до народів, що проживали в Російський імперії або СРСР, ультранаціоналізмі, використанні російського православ'я як моральної доктрини, на геополітичних інструментах впливу, насамперед енергоносіях для європейських країн, військовій силі стосовно країн, що входять до сфери впливу РФ.
Термін «росіянізм» вперше був використаний Олександром Герценом у 1868 році в романі «Минуле і думи» для позначення екстремістського напряму в москвофільстві. Тобто бачимо, що екстремістський напрямок в російській національній ідеології був присутній уже в середині ХІХ ст.
На початку 1990-х років на росії поширились численні радикально націоналістичні та ультраправі рухи. Заснована у 1994 році фашистська «Народна національна партія» удавала із себе захисницю російського православ'я та козацьких рухів і поширювала ідеологію, яку називала «росіянізм».
Ця ідеологія була комбінацією популізму, расового й антисемітського містицизму, національного екологізму, православ'я та ностальгії за царем. Партія налічувала лише кілька тисяч членів, однак історично впливала на позапарламентську сцену в Росії через відомі газети «Я русский», «Наследие предков» та «Эра России». І хоча наприкінці 1990-х партія була заборонена, керівник її, Іванов-Сухаревський, засуджений до кількох місяців тюремного ув'язнення, як бачимо в подальшому ці ідеї були підняті на щит владними колами ерефії.
Щоправда у подальшому цей термін використовувався більше у зовнішніх джерелах, мабуть тому, що ця ідеологія виглядала надто екстремістською в очах світового співтовариства. Але народи, які потерпали від цієї ідеології не могли мовчати. Початок активному вживанню терміну дали Джохар Дудаєв, Шаміль Басаєв та Аслан Масхадов. «Ваша великоросійська мрія — сидячи по горло у лайні, затягнути туди всіх решту. Оце і є росіянізм», - заявив свого часу Шаміль Басаєв.
Активізація використання терміну відбувалась після чергових агресивних випадів росії. Проти Чечні, проти Грузії, проти України.
Тому у травні 2022 року вже після масових вбивств росіянами на Київщині група київських креативників та комунікаційників розпочала кампанію щодо внесення слова «рашизм» до Оксфордського і Кембриджського словників англійської мови.
Очевидність таких рухів тим більш зрозуміла, що рашизм цілком сформувався в офіційну ідеологію. Путін довго плакався щодо відсутності у росіян ідеології, тим часом вона виросла просто у щось огидне: заперечення «сили права» й утвердження «права сили», неповага до суверенітету сусідів і самоствердження через свавілля та насильство. Першочерговими ознаками рашизму є агресивна ненависть до інших людей, думка яких відрізняється від типової пропаганди російської федерації. Загалом, ці риси притаманні будь-якій російській владі й успадковані від Золотої Орди. Однією з основ рашизму є ідеологія духовної теорії РПЦ про «богообраність» росіян.
Тож цілком логічним виглядає бажання українських законотворців шляхом затвердження Постанови ВРУ закликати Організацію Об'єднаних Націй, Європейський Парламент, Парламентську Асамблею Ради Європи, Парламентську Асамблею ОБСЄ, Парламентську Асамблею НАТО, уряди та парламенти іноземних держав підтримати засудження ідеології, політики та практики рашизму.
Рашизм - це нацизм і фашизм ХХІ ст. Це ідеологія, протистояти якій необхідно всьому цивілізованому світу з тією ж одностайністю і послідовністю, з якою боролись країни світу з нацизмом і фашизмом у ХХ ст. Тим більше, що «право сили» у глобалізованому світі ХХІ ст. може призвести до знищення і права, і сили, і самого світу.
