Новела
В терористичних державах, якими був сталінський СРСР і путінська росія, теракт, вбивство досить часто використовуються для виправдання намірів закрутити гайки, зробити свій режим ще більш жорстоким, який би виключав щонайменші прояви волевиявлення. В СРСР, до прикладу, відразу згадується вбивство Сергія Кірова, полум’яного сибірського, північнокавказького, нижньоволзького та, нарешті, ленінградського революціонера-ленінця, як щодо нього по смерті говорила радянська міфологія.
Про шекспіровські страсті радянського періоду
Не такі вже важливі причини цього вбивства ленінградським безробітним комуністом (дивно, так?) Леонідом Ніколаєвим. Навряд чи там була замішана висока політика. Та й сама особистість вбивці не тягне на лаври хоча б терористів-народників. Уявіть собі, за якихось десять років, з моменту прийому до ВКП (Б) (у 19 років, до речі), він де тільки не працював: і у Виборзькому райкомі ВЛКСМ, і секретарем комсомольських організацій на заводах "Червона зоря", "Арсенал", заводі ім. Карла Маркса, і завідувачем відділу Лузького повітового комітету ВЛКСМ, у товаристві «Геть неписьменність!», інспектором обласного управління Наркомату робітничо-селянської інспекції і нарешті роз'їзним співробітником комісії Інституту історії партії Ленінградського обкому ВКП(б).
До речі, зауважте, не зважаючи на відсутність позитивних робочих якостей (а інакше чого його скакати по посадам), він продовжував триматись у сфері діяльності партійних органів. Вочевидь не без допомоги дружини Мільди Драуле, яка довгий час працювала безпосередньо в Ленінградському обкомі у Смольному. Ага, там де Кіров так же довго був відповідальним секретарем.
Лише з 1933 року Мільда чомусь переходить з обкому в апарат уповноваженого Наркомату легкої промисловості по Ленінградській області. До речі саме у цей час її чоловіка спробували перевести (вчергове), але цього разу подалі від Ленінграду, на роботу в провінцію. Щоправда Ніколаєв вже встиг нахапатись партійного снобізму (ну як зміг) і вирішив, що провінція то не його, влаштувавши «шкандаль». Але в результаті тут же вилетів з партії.
Скажете прийшов кінець кар’єрі Леоніда Ніколаєва? Ну… мабуть… Втім,
висловлю здогад, не без допомоги дружини (чи її особливих стосунків з
керівництвом обкому
), того все ж
поновлюють у партії, щоправда зі строгачем. В ті часи повернення до лав партії
вже було пів справи. З партквитком можна було спробувати ще раз вскочити на
потяг у світле майбутнє.
Але Остапа понесло, чи то пак Леоніда. Фрейд був би у захваті від сплаву варіацій Едіпового комплексу з синдромом Отелло, що захопив Льоню Ніколаєва. Вихований матір’ю, без батька, він знайшов її продовження у старшій за нього дружині, котра як могла вела його майже 10 років супружного життя, намагаючись вивести в люди. «Як могла», - скоріш за все (зафіксованих фактів на жаль не залишилось) стосувалось і допомоги «можновладців». За що? А необхідно конкретизувати?
„І одна сніжинка може спричинити снігову лавину.“ – Станіслав Єжи Лец
Тож криза у внутрішніх протиріччях, що розривали Ніколаєва врешті вилилась у постріл. Постріл, який зрушив лавину масового терору в СРСР, що поховала під собою за деякими свідченнями 8 млн. людських життів. Сталін вирішив скористатись моментом, і в справу пішли більшовицькі недобитки – зінов’євці. Остання опозиція Сталіну, революціонери, які пам’ятали Сталіна як, по суті, грабіжника, спеціаліста з «ексів».
Вже в день вбивства Президія ЦВК СРСР прийняла ухвалу «Про внесення змін до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік»: «Слідчій владі — вести справи обвинувачених у підготовці або вчиненні терористичних актів прискореним порядком. Судовим органам — не затримувати виконання вироків…»
Починалась моторошна епоха «1937-го», епоха ГУЛАГу…
Висловлю думку, якщо б не Друга світова війна, сталінізм би у підсумку досить швидко сам себе зхарчував, але історія це дисципліна не з сфери якбитології, тому маємо те що маємо)
Уроборос?
Путінську росію навряд чи можна порівнювати з СРСР, як би не хотів того карлик. Масштаб не той, мета не та, ідеологічне підгрунтя…, його взагалі не має. Одна лиш подібність – маніакальний потяг до особистої влади і патологічний страх за власне життя. Ще одна схожість - росія Пу також починалась з терору, з вибухів у Волгодонську, Буйнакську, Москві, з «рязанського цукру». Саме за допомогою цього терору була згуртувана російська популяція у «священній війні проти зовнішнього ворога» під проводом одного завідувача клубу з Дрездена.
В той час це була Ічкерія, сьогодні - Україна і умовний Захід. Ставки підвищуються. Репресивна путінська машина об’їла вже все навкруги себе, всі залишки опозиційні, і починає кусати сама себе, пожирати собі подібних.
Одними з перших стали дочка Дугіна і звичайно, без перебільшення, символ нинішньої росії - Владлен Татарський. Чому символ? Дивіться самі. Грабіжник, що ховався під чужим прізвищем, мав коріння з України, але люто її ненавидів. Що тут не про Московію? А його епохальне гасло «Всех победим, всех убъем, кого надо ограбим - все будет как мы любим» цілком заслуговує бути описом московитської двоголової курки. Втім щодо «пабєдім» - то від атрофованої зарозумілості, що до речі теж характерна риса московитів.
Тож нині ми спостерігаємо своєрідний уроборос (змій, що пожирає свій хвіст) по московськи, що уособлює собою хаос, темряву і тенденцію до саморуйнування. Але нехай вже там ці процеси активізуються, і всі московитські пропагандисти починають думати про свій завтрашній день з нотками паніки.
До речі одним із аналогів уроборосу є свастика, яка відомо чим закінчила.
