Вакханалія, божевілля, чи просто потреба часу?

 

«По-русски говоря, это вакханалия, это безумие, к сожалению», — сказав Пєсков в інтерв’ю для програми кремлівського борзописця «Москва. Кремль. Путін». При цьому він додав, що тепер, за його думкою, «остается ждать, когда в Украине объявят, что больше нет украинского языка, а есть американский язык». Чому американська мова, а не, припустимо, болгарська, грецька, чеська, чи хоч румунська? НУ, самі розумієте, клоун воно і є клоун, завдання в нього таке, «піндосів» гнобити.

Тож, виходячи зі слів кремлівського блазня, сьогодні у стані «вакханалії і безумства» перебувають 9 з 16 помісних автокефальних Східних православних церков, зокрема, окрім Православної церкви України, сам Вселенський патріархат Константинополя, Александрійський патріархат, Антіохійський патріархат, Румунська православна церква, Болгарська православна церква, Церква Кіпру, Церква Греції, Автокефальна православна церква Албанії, та Православна церква Чеських земель і Словаччини. Ось така компанія «божевільних вакханок», на відміну від російської, ага.

Втім звернемось трохи до історії створення і запровадження новоюліанського календаря, того самого, що є «вакханалією і божевіллям» в очах Пєскова.

Всім відомо, що нині як міжнародний стандарт у світі використовується григоріанський календар, запроваджений у 1582 році Римським папою Григорієм ХІІІ, а в Українській народній республіці, як і в інших частинах Східної Європи - у 1918 році. І це зрозуміло, оскільки похибки в юліанському календарі за майже дві тисячі років існування досягли вже 13 днів.

 

Високосні поправки до дня весняного рівнодення за новоюліанським календарем

 

В той же час православний світ не міг, так би мовити, піти на поводу у католиків. Тому тема виправлення похибок у релігійному календарі досить довго натикалась на шалений опір православного кліру, і чого там гріха таїти, часто була способом опиратись експансії католицизму на схід Європи.

 

Але закінчення першої світової війни ознаменувалось утворенням цілого ряду нових держав, у тому числі, таких, які об’єднали общини православних і католиків, але в них досить сильною була негативна пам'ять про католицьку експансію. Таким, зокрема, було нововиникле Королівство Сербів, Хорватів та Словенців. І саме в цій країні стратегія уніфікації в рамках югославського панславістського проєкту вимагала пошуків спільної дати святкування Різдва і змусила церкву і урядові органи зайнятися календарною реформою. Тому сербський астроном Мілутін Міланкович розробляє на основі юліанського календаря новоюліанський, в якому «пропускається» 7 діб на 900 років, тоді як у григоріанському — 3 доби на 400 років. При чому у період від 1 березня 1600 року до 28 лютого 2800 року новоюліанський календар повністю збігається з григоріанським.

 

Вже у травні 1923 року у Вселенському патріархаті відбувся конгрес (зібрання) православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV. На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу.

 

Попри різне тлумачення результатів конгресу, мовляв його представники не мали права виловлювати позицію своїх церков, а лиш свою приватну думку, навіть патріарх московський Тихон видає розпорядження ввести новий календар в РПЦ. 

 

Щоправда нині стверджується що «єго абманулі», а «народ решительно воспротивился этому нововведению». Народ, в Радянській росії, у 1923 році, чинив опір рішенню православного ієрарха? Ну ну… Може й так, ми ж пам’ятаємо «вакханалія і божевілля».

 

Хоч…, а як же бути тоді з Різдвом в календарі 1929 року? 

 

Але, нехай йому, повернемось до сучасності.

Повернувшись на пару років назад, можна згадати, як Православна церква України досить обережно ставилась до переходу на новоюліанський календар. Митрополит Єпіфаній спочатку заявляв, що на такий перехід можливо буде потрібно роки, чи навіть десятки років, оскільки традиція це дуже інертна штука, і ніхто не збирався її ламати на догоду чиновникам від української церкви.

 

Але це було до 24 лютого 2022 року. Що змінилось відтоді? Гадаю пояснювати не має потреби.

 

Слід додати, що календар, маючи обов’язковий, всезагальний характер та постійно повторюючись, є одним із найбільш дієвих інтегральних чинників для людських, зокрема етнічних, спільнот. Наприкінці XVI – на початку XVII століть й пізніше в Україні гостро стояло питання збереження етнічної самоідентифікації русинів-українців, «розрізнення» їх із поляками-католиками.

Сьогодні ж, як бачимо, вибір новоюліанського календаря лише сприятиме утвердженню української самоідентифікації в боротьбі тепер вже з російським імперсько-православним спрутом.