13 березня 1961-го - київську околицю Куренівка накрив майже 10-метровий селевий потік з Бабиного Яру.
16 березня Українське радіо повідомило про 53 загиблих, 18 березня - про 72, а 31 березня Урядова комісія оголосила остаточну цифру: 145. Ішлося про кількість тіл, знайдених рятівними бригадами. Насправді ж загиблих було набагато більше. Але всі два роки потому, доки йшли розкопки місця катастрофи, жодної інформації про кількість знайдених останків не надходило. Навряд чи тому, що їх там не було...
Якби наприкінці 1940-х років у Бабиному Яру спорудили "пам'ятник жертвам фашистського терору", як передбачала в березні 1945-го спільна постанова ЦК КП(б)У та уряду УРСР, ніхто б не посмів створювати на місці масових розстрілів сотень тисяч людей районний Парк культури та відпочинку зі спортивним корпусом, стадіоном, літнім відкритим басейном, штучним катком, тенісними кортами, кав'ярнями, кінотеатром, танцювальним майданчиком тощо.
Але монумент не спорудили - зокрема, через ініційовану Кремлем 1948 року антисемітську кампанію "боротьби з безрідними космополітами", яка неминуче відбилася на долі Бабиного Яру, адже переважна більшість його жертв - євреї.
Влада УРСР вирішила засипати Бабин Яр, глибина якого сягала 50 метрів, а довжина - 2,5 км, і вирівняну територію перетворити на місце розваг.
Заодно, замість раніше розробленого проекту щодо транспортування відходів цегляного виробництва з двох місцевих цегляних заводів до Дніпра вирішили зекономити і скоротити час будівництва трубопроводу, направивши пісково-глиняну масу відходів саме для замивання Бабиного Яру.
Формально керувалися економічними резонами. Але насправді під грубим шаром пульпи мала назавжди зникнути пам'ять про сотні тисяч розстріляних там людей.
По суті гідромеханічний проект замивання пульпою Бабиного Яру був експериментом, оскільки в СРСР такі операції раніше не проводились. Окрім того фахівцями московського інституту "Будгідромеханізація», які розробляли проект, не було зроблено жодних гідрогеологічних досліджень місцевості, а тому не враховано, що Бабин Яр має глиняне ложе, крізь яке погано просочується вода. А по-друге, не зроблено розрахунку стійкості всієї майбутньої споруди.
Ще більшим мінусом стало недотримання проєктних вимог під час будівництва. Наприклад, водозабірні колодязі на терасах №3 і №4 мали складатися з двох металевих труб кожен, натомість установили по одній, ще й удвічі меншого діаметру.
Можливо, будівельники поспішали здати об'єкт під чергове радянське свято, а може, друга труба просто поїхала до когось на дачу. Адже коли почнеться заповнення території пульпою, перевірити їх кількість буде неможливо. До того ж верхівки деяких водозабірних колодязів виявилися вищими за дамбу…
За технічним проєктом, пульпу мали подавати до Бабиного Яру лише протягом восьми місяців на рік - від квітня до грудня. Але фактично вона надходила всі дванадцять місяців.
Проєктанти обмежили замивання яру 8 годинами на добу, адже наступні 8 годин вода мала відстоюватися і протягом ще 8 годин її мали відкачувати. Натомість пульпа прибувала упродовж 16 годин, а взимку - цілодобово.
"По яру розлилося озеро, - свідчив Анатолій Кузнєцов у романі-документі "Бабин Яр". - Я ходив туди і вражено дивився на озеро бруду, що поглинає попіл, кістки, кам'яні осипи могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, і день і ніч шуміли труби, подаючи пульпу. Це тривало кілька років. Греблю підсипали, вона росла, і 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок".
Чи розуміли можновладці, що це може призвести до катастрофи? Так, розуміли. Наприклад, у лютому 1957-го начальник спецінспекції Подільського району Глущенко попередив начальника Київського відділення "Союзгідромеханізації" Цепенюка та директора Петровських цегелень Брацила про порушення технологічних вимог щодо водовідведення: "Канава Бабиного Яру завжди перебуває в аварійному стані. Вода разом з піском виходить з берегів і затоплює прилеглі території підприємств і організацій".
Але зменшити виробництво цегли, тобто уповільнити житлове будівництво, було неможливо з ідеологічних причин - комуністична партія обіцяла людям покращення життя.
Наприкінці 1960 року заповнення Бабиного Яру досягло проєктної позначки. Начальник дільниці, яка там працювала, доповів про це на виробничій нараді в спеціалізованому управлінні №610. Далі пульпу мали подавати до сусіднього Реп'яхового Яру, але його не встигли підготувати до замивання. Тобто подача пульпи до Бабиного Яру, як ви розумієте, продовжилась.
Зупинити подачу пульпи було неможливо - цегельні працювали ударними темпами. Адже країна готувалася зустріти ХХІІ з'їзд КПРС, що відкриється восени, гучним перевиконанням планів.
13 березня о 6.45 Яр вийшов з-під контролю. О 8.30 вода, змішана з піском, ґрунтами, глиною, понеслася з верхів'їв яру вниз, на Куренівку, набираючи швидкість і руйнуючи внутрішні дамби, а також захисну греблю в пониззі яру.
Місце аварії у верхів'ях Бабиного Яру
Страшна хвиля висотою 8-10 м обвалилася на Кирилівську вулицю, перевертаючи трамваї, автобуси, автівки, змітаючи все на своєму шляху - людей, житлові будинки, гуртожитки, трамвайне депо, цехи і виробничі корпуси Експериментального заводу, спортивні споруди стадіону "Спартак" тощо.
Ріг
теперішніх вулиць О. Теліги та Кирилівської невдовзі після аварії
Анатолій Кузнєцов згадував, що тільки в перші хвилини, коли пульпа обвалилася на Куренівку, захлинулися сотні людей. "Люди, які були в трамваях, машинах, - писав він, - гинули, мабуть, не встигнувши зрозуміти, що сталося. З в'язкої трясовини, що рухається, виринути або видертися було неможливо".
В Києві подейкували: насправді загинули 2 тис. людей. А хтось казав і про 5 тис. Проте жодних документів, які б підтверджували такі дані, наразі не виявили.
Цинічне
Навіть за 60 років після Куренівської трагедії ми не знаємо, скільки людей насправді загинули.

