17 березня 1861 року у всіх церквах (для селян єдиний засіб масової інформації того часу) почали зачитувати Маніфест «Про дарування кріпосним людям прав стану вільних сільських обивателів і про устрій їхнього побуту» (про скасування кріпацтва). При всій своїй неоднозначності , незавершеності і проведеній явно не на користь селянству, ця реформа тим не менш скасовувала перепони для дальшого розвитку буржуазних відносин, звільнила селян від особистої залежності. Через півстоліття саме це дозволило Російській імперії увійти до п’ятірки найбільш промислово розвинених країн світу. До прикладу, якщо у 1861 році обсяги виробництва в Росії складали приблизно половину американського, 80% виробництва в Великобританії і в Німеччині, лиш ненабагато менше ніж у Франції, то в 1913 році по цьому показнику Росія майже зрівнялась в Англією і значно переважала Францію, в два рази обігнала Австро-Угорщину і досягнула 80% виробництва в Німеччині. Лише темпи розвитку США були недосяжні на той час для Росії. Можливо тому, що в США крім особистої свободи людини була і свобода політична.
В. І. Ленін (Ульянов) писав у 1903 р.: «Соціал-демократи вимагають для народу повної свободи пересування та промислів». Паспортна система антидемократична – так стверджували на початку XX ст. російські соціал-демократи. Але ж то було на початку і в царській Росії, а коли справді з’явилась держава робітників і селян, думки комуністів вочевидь змінились…
Через 76 років після скасування кріпацтва воно знову повернулось на терени імперії. 17 березня 1937 року в СРСР ухвалили закон, який позбавив селян свободи пересування. Було введено паспортну систему, яка не поширювалася на селян. Паспорти вводилися лише для мешканців міст, робітничих поселень, новобудов та радгоспів. На відміну від патетичного вірша Маяковського 1929 р. про «краснокожую паспортину» в СРСР паспорти почали видаватись лише з 1933 року, та й то в Москві, Ленінграді, Харкові, Києві, ще в деяких великих промислових центрах. А для селян і після 1937 року питання видачі паспортів навіть не піднімалось.
Як було відомо в найкращій країні соціалізму, що переміг, «Без бумажки ты — букашка, А с бумажкой — человек». Без документів виїзд за межі проживання був просто неможливий. Колгоспи стали новою формою кріпосництва. В 1939 році з 100 мільйонів чоловік дорослого населення СРСР паспортів не мали понад 60 мільйонів (нагадаю, що в результаті Маніфесту російського царя у 1861 році кріпосництво було скасовано для 25 млн. селян, або 37% від тогочасного населення імперії).
Під час перебування за межами рідного колгоспу без довідки, виданої виконкомом місцевої Ради, колгоспник ставав порушником паспортного режиму та підлягав покаранню. У разі першого затримання порушник паспортного режиму ніс адміністративну відповідальність, при рецидиві — кримінальну.
Ще на початку 1970-х років, напередодні видачі паспортів колгоспникам, штраф за втечу з колгоспу без довідки становив 100 рублів – майже середня місячна зарплата міського робітника на той час; при повторному затриманні порушника колгоспної ізоляції могли посадити до двох років.
Звичайно, що в інтересах розвитку народного господарства, був необхідний приплив робочої сили з села до міст. Але він суворо регламентувався та здійснювався відповідно до плану. Місцеві радянські органи видавали колгоспникам, які переселялися до міста, довідки встановленого зразка. При дозволеному влаштуванні на постійну роботу поза колгоспом змінювалася адреса прописки, і лише тоді колишній колгоспник отримував паспорт.
Тимчасовий паспорт радянського кріпосного колгоспника на один рік видавався як виняток за екстреними обставинами. На фото паспорта виданого 1937 р, підпис — неписьменна
Все це дуже нагадувало часи кріпацтва, коли селянинові, щоб піти з села на заробітки (на оброк, як говорилося), був потрібний «пачпорт», виданий його власником-поміщиком.
Нарешті лише 28 серпня 1974 року за підписом голови Радміну СРСР Олексія Косигіна з'явилася постанова про затвердження нового «Положення про паспортну систему в СРСР». Тепер паспорти єдиного зразка мали отримувати всі без винятку громадяни, які досягли 16 років. Зрозуміло, що концепцію цього рішення спочатку схвалили на засіданні Політбюро на чолі з Генсеком ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим.
Термін видачі паспортів нового зразка розтягувався на період 1976-1981 років. Колгоспнику, який не мав паспорта, для виїзду в іншу місцевість у цей період, як і раніше, видавали довідку виконкому місцевої Ради. Реальна поголовна паспортизація всіх громадян СРСР деяких районах затягнулася аж до 1989 року, тобто майже до кінця існування СРСР.
Як радянське кріпосництво вплинуло на розвиток радянської держави спробую викласти в наступному пості.
Немає коментарів:
Дописати коментар